На сцені стоїть Герой. Входить Ігор.ГЕРОЙ: Привіт.
ІГОР: Привіт. Як ти?
ГЕРОЙ: Нормально. (пауза)Послухай мені так жаль, що так сталося.
ІГОР: Та, нічого. Розкажи краще, як у тебе справи?
ГЕРОЙ: Нормально. Добре справи. Син росте. Сказав,»тато — кака».
ІГОР: Прямо так і сказав?
ГЕРОЙ: Так.
ІГОР: Класно. А як сімейне життя?
ГЕРОЙ: Супер. Мені все подобається. Знаєш, я насправді зараз ледве стримую сльози.
ІГОР: Та, перестань. Ну, що, врешті-решт, такого сталося. Ну,померла людина.
ГЕРОЙ: Мені сказали про це Гірин і Верьовкін. Вони,вірніше, ми випадково зустрілися. Пішли в кафе, Я собі каву замовив. Верьовкін за мене заплатив. Ну, ми там говорили про всяку нісенітницю. Верьовкін хвалився, що будинок будує. Що ще на морі квартиру собі купив. А я запитую, як там наші знайомі? Зорін як? А вони мені, він помер, кажуть. Так просто, він помер. Це мені про діда так само сказали. Дзвонить тітка з лікарні і каже, хлопчик, ти Івану Юхимовичу хто? Я кажу,онук.
Так от, тримайся, твій дідусь помер. Розумна, охреніти. У тих, хто про смерть говорить, завжди інтонація однакова, і вираз обличчя. Вони, напевно, у цей момент думають, що вони найголовніші.
ІГОР: Нарешті я чую нормальний тон.
ГЕРОЙ: Зрозумій, мені складно не переживати. Уяви собі, ти дізнаєшся, що я помер.
ІГОР: Ну і що?
ГЕРОЙ: Нічьо . Дивний ти. Скажи, а як там?
ІГОР: Не скажу.
ГЕРОЙ: Це все одно, як, коли ти був живий, я тебе запитував, Ігор, чим ти займаєшся? А ти відповідав,та неважливо, давай, про щось інше поговоримо.
ІГОР: Давай, про щось інше поговоримо.
ГЕРОЙ: Давай. Тільки я тобі дещо ще розповім, пов’язане з твоєю смертю.
ІГОР: Не потрібно .
ГЕРОЙ: Остання історія,і я більше не буду.
ІГОР:( НУ) Дивись, ти обіцяв.
ГЕРОЙ: Того вечора коли я дізнався, що ти помер, я напився як свиня.
ІГОР: І що?
ГЕРОЙ: І все.
ІГОР: Суперова історія.
ГЕРОЙ: Але ти не уявляєш, як мені було херово наступного дня.Так погано, що я очі не зміг відкрити. Голова боліла так, що думав здохну (здавалося, що я помираю.) До речі, ти не міг би сказати,що там чекає, після смерті?
ІГОР: Ніяк не можеш заспокоїтися?
ГЕРОЙ: Не можу. Цікаво знати. Цікаво, навіть не те слово.
ІГОР: Добре. Я розповім. Тільки спочатку ти мені дещо розповіси.
ГЕРОЙ: Торгуєшся?
ІГОР: Я ж ділова людина.
ГЕРОЙ: І що ти хочеш почути?
ІГОР: Та нічого особливого. Просто згадати наше веселе життя.
ГЕРОЙ: А потім ти мені розкажеш?
ІГОР: Пам’ятаєш, як ми їздили на море?
ГЕРОЙ: Ти був, я, Ушка, і якийсь хлопець, твій приятель.
ІГОР: Андрій.
ГЕРОЙ: Точно. Ми ледве гроші нашкребли.
ІГОР: Так, грошей тоді не було.
ГЕРОЙ: Пам’ятаю як їхали. Майже все, віддали таксистові, щоб він нас до моря довіз.
ІГОР: Таксист був оригінальний. Грузин в окулярах з отакими вусами.
ГЕРОЙ: Цей Шумахер, ні разу на дорогу не глянув.Ігор і Герой сідають. Ігор попереду Героя. Ігор починає зображати Грузина. Однією рукою він крутить уявне кермо, і, обернувшись, розмовляє з Героєм

Герой: Можна
Ігор:Канешно Конешно можна! Заходи родной , все раскажу, всех прокачю, шя все будет хорошо,!!!

Герой: Нам до Ялти недорого!
Ігор: Ялту нормально все будет ,
Ігор: Опа . опа ча! тут пробка суда поєдем!!Так направо подем ..Є уроди пропустите уроди так !!
Герой: Ми взагалі то непоспішаємо !
Ігор: Понял мужікі нормально все будет!!(Приторможує відкриває вікно біля героя) Ох ні чо се! Ти смотри какіє ножкі. Єєє! (свістить до уявної дівчини) Оооу !! Малинки малинки зеленые блондынки ооу!! Слушай красотка поэхали с нами!! (до героя) Куда ти эдеш?
Герой: Я ж кажу в Ялту!!?Не треба нам ,їдьмо далі!!
ІГОР: А че, небось, за девками к нам на Юга приехали? Девки — это дело хорошее. Только с нашими девками связываться не советую. Дохлый номер. Все вытянут, выжмут, как тряпку, и выбросят. А вот с приезжими — это у вас шанс появляется. Кожа у них белая, мужа рядом нет. Хорошенькие! А вы чего такие хмурые, ребят?
ГЕРОЙ: (тримаючись за серце) чи не Можна поповільніше?
ІГОР: Не тот я стал Зрение подводит. Раньше, как птичка летал !!!
ГЕРОЙ: Пробачте, а ви не могли б, хоч би іноді дивитися на дорогу?
ІГОР: чего на нее смотреть? Я там ничего нового не увижу.
ГЕРОЙ: Будь ласка, Ось зараз! Там! У вас там здається вихлопна відлетіла!!!
Ігор:Отлетела значит ненужна хахахахааа!!
Герой:Ми ж зараз в прірву вилетимо! Допоможіть!!(Етюд заповільненого кадру «Трамплин через міст»)
ІГОР: Ох, сосунки. Как же вас мамки на юг одних отпустили? Удивляюсь я!
ГЕРОЙ: Коли ми доїхали, у кожного з нас було по три інфаркти.
ІГОР: (стаючи сам собою) Як мінімум.
ГЕРОЙ: А Вушка, по-моєму, посивів.
ІГОР: Так він від природи блондин.
ГЕРОЙ: Значить, посивів, але непомітно.
ІГОР: Далі ми шукали якогось твого друга в будинку Відпочинку.
ГЕРОЙ: Але після виявилось, що він поїхав за тиждень до нашого приїзду.
ІГОР: Короче, ми зняли кімнату.
ГЕРОЙ: Якщо ти називаєш це кімнатою, то тебе підводить пам’ять. Клітка для хом’яків.
ІГОР: Так, вона була невелика.
ГЕРОЙ: Крихітна.
ІГОР: Зате в ній було вікно.
ГЕРОЙ: Розміром з поштову марку.
ІГОР: Там навіть ліжка були .
ГЕРОЙ: Яких на усіх не вистачило.
ІГОР: А що ти обурюєшся? Ти ж жодного разу не спав на підлозі.
ГЕРОЙ: І ти не спав.
ІГОР І ГЕРОЙ : (хором) Бідний Вушка.
ІГОР: Зате, яке прекрасне видовище відкривалося нам кожен ранок! Величезне, синє небо. Білі будиночки з різнокольоровими дахами,а в долині блакитне море, яке,здається, спить, і спокійно дихає.
І ще , солоний морський запах, смак перестиглих абрикосів, і дівчини.
ГЕРОЙ: О, с цого моменту детальніше!.
ІГОР: Багато дівчат, які ходять навколо тебе. А ти ніяк не можеш наважитись з ними познайомитися.
ГЕРОЙ: Неправда. Ми спокійно знайомилися.
ІГОР: Кого ти дуриш? Я там був.
ГЕРОЙ: І я там був. Ми ходили на дискотеки. І там знайомилися.
ІГОР: З ким?
ГЕРОЙ: Ну, я точно не пам’ятаю…
ІГОР: Я зате пам’ятаю, що там було на тій дискотеці.

Починає грати музика. Ігор і Герой переносяться на ту саму дискотеку. Вони стоять, погойдуючи головами в такт музики.

ІГОР: Ти чого не танцюєш?
ГЕРОЙ: Чому, я танцюю. А ти чому не танцюєш?
ІГОР: Відстань. Я теж танцюю. (пауза, обоє стоять,погойдуючи головами в такт музики) А ти чому ні до кого не підійдеш, не познайомишся?
ГЕРОЙ: А мені тут просто ніхто не подобається.
ІГОР: Жодна дівчина?
ГЕРОЯ: А що тут такого?
ІГОР: На цій дискотеці, приблизно, триста-чотириста дівчат, і жодна тобі не подобається?
ГЕРОЙ: А ти сам чому ні з ким не знайомишся?
ІГОР: А я просто не хочу.
ГЕРОЙ: Ти ж хотів.
ІГОР: Хотів, і перехотів!

Пауза. в такт гойдають головами.

ГЕРОЙ: Знаєш, мені здається, це якась погана дискотека.
ІГОР: Так. Я з тобою згоден.
ГЕРОЙ: У нас на таку дискотеку жодна нормальна людина б не прийшла.
ІГОР: Точно. Ну що, йдемо звідси.
ГЕРОЙ: Пішли, що тут робити-то.

Музика замовкає.

ІГОР: На дискотеці ми так і ні до кого не підійшли .
ГЕРОЙ: Чому ми виявилися такими боягузами?
ІГОР: Справа не в цьому. Просто ми дивилися один на одного, і критично один одного оцінювали. У такій ситуації неможливо поводитися з дівчиною природньо.
ГЕРОЙ: Я, між іншим, намагався познайомитися на вулиці.
ІГОР: Це було незабутнє видовище.

Ігор і Герой знову опиняються в тому часі. Ігор тепер грає Дівчину, з якою знайомитися Герой. Дівчина, виляючи стегнами, проходить повз Героя.

ГЕРОЙ: Дівчино. Пробачте, дівчино.
ІГОР: (за Дівчину) Ви до мене звертаєтеся?
ГЕРОЙ: Так.
ІГОР: І що ви хочете?
ГЕРОЙ: Познайомитися.
ІГОР: Я вас уважно слухаю.
ГЕРОЙ: Я хочу з вами познайомитися.
ІГОР: Це я вже чула. Що далі?
ГЕРОЙ: Хочу дізнатись ваше ім’я.
ІГОР: А навіщо?
ГЕРОЙ: Ну, як же… Без імені нам буде складно спілкуватиметься. Хочете, я вам скажу, як мене звуть?
ІГОР: Навіщо?
ГЕРОЙ: Щоб ви називати мене по імені, в легкій,невимушеній бесіді.
ІГОР: А що таке, по-вашому, легка бесіда?
ГЕРОЙ: Це коли жарти жартують, сміються. Дівчино,давайте, все-таки, познайомимося.
ІГОР: А ви скажіть який-небудь жарт. А я посміюся. Так і познайомимося.
ГЕРОЙ: Пожартувати, чи що?
ІГОР: Так.
ГЕРОЙ: Ні з того, ні з цього?
ІГОР: Думаєте дівчину можна утримати біля себе серйозними розмовами?
ГЕРОЙ: Я зрозумів. Зараз пожартую.
ІГОР: Я чекаю. (Пауза) Ну, що?
ГЕРОЙ: Не так швидко. Жарт ще придумати потрібно.
Пауза.
ІГОР: Все. Ваш час вийшов. Прощайте.
ГЕРОЙ: Почекайте, дівчино. Так відразу я не можу. Мені одні непристойні жарти в голову лізуть.
ІГОР: Непристойні я і сама можу вам розказати.
ГЕРОЙ: Серйозно? Розкажіть, а. Будь ласка. Може, я таких жартів не знаю.
ІГОР: Ви зовсім знахабніли. Дайте пройти.
ГЕРОЙ: Дівчино.
ІГОР: Відійдіть , бо я вас мокрим рушником ударю!

Ігор йде, виляючи стегнами.

ГЕРОЙ: (їй услід) Дівчино, почекайте, почекайте. Я згадав,жарт. Він смішний і пристойний. Тільки там декілька слів пропустити потрібно, а так, дуже пристойний. Дівчино!!
ІГОР: (повертаючись, ставши сам собою) Ми отримали неймовірне задоволення, спостерігаючи цю сцену. З Ушкой сталася істерика. Його відливали морською водою.
ГЕРОЙ: Та ну тебе!
ІГОР: Гаразд, не ображайся.
ГЕРОЙ: Я про тебе знаєш, що можу згадати.
ІГОР: Про мертвих або добре, або нічого. Відомий тобі такий вираз?
ГЕРОЙ: Гаразд, проїхали. У результаті, ні з ким познайомитися ми так і не змогли.
ІГОР: До тих пір, поки…
ГЕРОЙ: Так. Життя змусило. У нас закінчилися гроші.
ІГОР: Тобто, не залишилося ні копійки.
ГЕРОЙ: Квитки на дорогу назад у нас, по-моєму, були.
ІГОР: Слава богу, здогадалися дома купити. І як це так швидко гроші закінчились, я не розумію.
ГЕРОЙ: У нас грошей, із самого початку, було мало.
ІГОР: І що, ти заперечуватимеш, що я перший з вас усіх познайомився з дівчатами?
ГЕРОЙ: Звичайно, не буду.
ІГОР: Коли друзі сиділи голодні.
ГЕРОЙ: Ми не сиділи, а лежали. На морі.
ІГОР: Не перебивай. Коли голодні друзі лежали на пляжі і мучилися.
ГЕРОЙ: Неправда.
ІГОР: Звичайно, мучилися. Що я, не знаю, що таке засмагати на голодний шлунок! Живіт прилипає до засмаглої спини! Так от. Я особисто пішов і познайомився. Відразу з двома!
ГЕРОЙ: Зате, ти, сподіваюся, пам’ятаєш, що це були за дівчата.
ІГОР: А в чому справа?
ГЕРОЙ: А ти, ніби, не пам’ятаєш?
ІГОР: Хороші такі дівчата. Симпатичні.
ГЕРОЙ: Симпатичні?! Якщо вони були симпатичні, то я підставка для парасольок!
ІГОР: От як раз підставку ти мені чимось завжди нагадував. І ще трохи холодильник…
ІГОР: Неправда. І зовсім вони були нестрашні. Це були прекрасні, добрі істоти, які, в критичний момент, не дали нам померти з голоду! Невже ти забув про це? Чи ти пам’ятаєш про людей тільки погане?
ГЕРОЙ: Гаразд. Згоден. Підгодували вони нас.
ІГОР: Адже це було неймовірно смачно.
ГЕРОЙ: А що ти хотів. Вони обоє кулінарне училище закінчували.
ІГОР: А я знаю, чому ти на них так злишся.
ГЕРОЙ: Ну, чому.
ІГОР: Тому що з однією з них у тебе стався великий конфуз.
ГЕРОЙ: Я б назвав це маленьке непорозуміння.
ІГОР: Позорище.
ГЕРОЙ: Кому ти це говориш? Тебе там не було!
ІГОР: Зате я собі це представляю ( уявляю).

Друзі знову переносяться в Крим. Герой грає себе. Ігор грає дівчину

ГЕРОЙ: Ви знаєте, ви дуже, дуже нам допомогли.
ІГОР: (граючи Дівчину) Годі вам. То пусте!
ГЕРОЙ: Ми, до зустрічі з вами, три дні не їли.
ІГОР: Жартуєте.
ГЕРОЙ: Так-так. Чи чотири.
ІГОР: А я дивлюся хлопці виснажені. По берегу йдуть, одне одного підпирають.
ГЕРОЙ: Не знаю, щоб з нами було, коли б не ваша картопля…
ІГОР: Та Бог з нею. Яка дрібниця.
ГЕРОЙ: Нічого собі, дрібниця. Практично відро картопляного пюре. І не просто пюре. А на молоці. І з олією.
ІГОР: Та що ви усі про картоплю. Подивіться, краще, як зірки в морі відбиваються.
ГЕРОЙ: Так ви нам, окрім картоплі, ще і котлет принесли.. Фантастичні котлети!Слухайте, а як ви їх готуєте?
ІГОР: Та навіщо нам з вами про котлети говорити?Дивіться, море, яке красиве. Хвилі туди-сюди ходять.
ГЕРОЙ: Адже був же ще компот зі свіжих персиків!
ІГОР: Перестаньте говорити про їжу. І присуньтеся ближче. Куди ви відсунулися? Мені холодно.
ГЕРОЙ: (присуваючись) Даруйте.
ІГОР: Хто вам більше подобається, я або Катя?
ГЕРОЙ: Звичайно, ви!
ІГОР: Ви, напевно, жартуєте?
ГЕРОЙ: Не ображайте мене, я в любові жартів не розумію. Якби побачив вашу подругу на вулиці, пройшов би, не помітивши.
ІГОР: А ви до неї, здається, залицялися.
ГЕРОЙ: Це вам здалося. Мені ви сподобалися. Я навіть…Ні. Не говоритиму.
ІГОР: Будь ласка, скажіть.
ГЕРОЙ: Це дуже особисте.
ІГОР: Скажіть, а я вас за це поцілую.
ГЕРОЙ: Не потрібно цілувати. Я так скажу. Мені навіть,знаєте, здається, що я у вас закохався.
ІГОР: З таким не жартують.
ГЕРОЙ: А хто вам сказав, що я жартую? Я серйозний, як контролер в тролейбусі. Ви говорите про свою подружку Катю, а вона в порівнянні з вами, Настя, просто порожнє місце! Я б навіть міг, напевно, одружуватися з вами.
ІГОР: Я не Настя.
ГЕРОЙ: Тобто?
ІГОР: Моє ім’я Анжела.
ГЕРОЙ: Не може бути.
ІГОР: Я вам можу паспорт показати.
ГЕРОЙ: Та ні, навіщо ж…
ІГОР: Як так можна?! Гуляти, компліменти говорити, на березі обніматися. А як звуть, не знає. А ще усю картоплю з’їв!
ГЕРОЙ: Пробачте мене.
ІГОР: І котлети!
ГЕРОЙ: Настю… !!ой тобто я хотів сказати…. Анжела!
ІГОР: Приберіть руки, а то я вас рушником ударю!

Ігор, що грає Дівчину, встає, робить декілька кроків, і повертається вже, як Ігор.

ГЕРОЙ: Я трохи з сорому не згорів.
ІГОР: Це, нічого, дівчата, в гніві, пішли, і нам знову нічого стало їсти.
ГЕРОЙ: Але перед цим у нас з тобою стався конфлікт.
ІГОР: Так, можна і так його назвати.
ГЕРОЙ: Із-за тієї, другої, Каті.

Наростає шум хвиль. Друзі переносяться у той час. Вони стоять один навпроти одного у бійцівських позах.

ІГОР: Я не розумію, що це означає? Ти що собі дозволяєш, врешті-решт?
ГЕРОЙ: Ти про що?
ІГОР: Сам прекрасно знаєш. Вона моя. Я з нею перший познайомився.
ГЕРОЙ: А я з нею другою познайомився. І що тепер?
ІГОР: Ти не можеш так вчинити. Нахабно відбивати у друга дівчину.
ГЕРОЙ: Я вже, практично, відбив. Вона сьогодні запросила мене на романтичну вечерю: суп харчо,фаршировані баклажани, а що буде на десерт, я тобі хріна скажу.
ІГОР: Ти не підеш!
ГЕРОЙ: (з викликом) А ти мене зупини!

Пауза. Стиснувши кулаки, друзі стають ніс до носа.

ІГОР: (несподівано опускаючи руки) Гаразд, йди.

Ігор відходить убік. Пауза.

ГЕРОЙ: А ти не образишся?
ІГОР: Я згадав, що жінок на світі майже в два рази більше, ніж чоловіків. А справжніх друзів у мене в сто разів менше, ніж людей, яким на мене начхати.

Пауза.

ГЕРОЙ: Знаєш, я передумав. Я не піду на романтичну вечерю.
ІГОР: А як же суп харчо?
ГЕРОЙ: В таку спеку?. Шматки застиглого жиру плавають по тарілці. Ні. Це не для мене.

Шум моря стихає.

ІГОР: Ми могли б тоді серйозно посваритися.
ГЕРОЙ: Ти, взагалі-то, буваєш злий коли голодний.
ІГОР: Ти теж.
ГЕРОЙ: У результаті від голоду нас врятувала твоя Лєра. Молода дівчина з пристойної сім’ї відпочиває з батьками. Тут завалюються чотири голодних, немитих не знайомих молодих чоловіка.
ІГОР: Це вас вона не знала. А ми ще в дома познайомилися. У нас тоді все починалося.
ГЕРОЙ: Класна вона у тебе.
ІГОР: Так.
ГЕРОЙ: Два дні до від’їзду, ми бродили по набережній,крали булки з лотків, і збирали в парку каштани, щоб їх після посмажити.
ІГОР: Я, до речі, потім дізнався, що ті каштани не можна їсти.
ГЕРОЙ: Правда?
ІГОР: Ти що, їх з’їв тоді?
ГЕРОЙ: Ні.
ІГОР: Ти з’їв. Я по очах бачу.
ГЕРОЙ: Я їх не їв.
ІГОР: Досить брехати другу.
ГЕРОЙ: Гаразд. Пару штук. Але це, виключно, від безвиході. А ти чому на початку поїздки нічого нам про Лєру не розповів?
ІГОР: Я взагалі не хотів до неї заходити. Знаєш, буває,дивишся на дівчину, і розумієш, що це дуже серйозно. Що це твоя доля, простіше кажучи. Якщо не збираєшся присвятити цій дівчині все життя, краще не починати.
ГЕРОЙ: Вона у тебе просто свята. Кавун нам величезний тоді винесла.
ІГОР: (має намір перекладаючи розмову на іншу тему) У мене був знайомий один. Кулибяков прізвище. Коротше
він купив собі два кавуни. Важких і здоровенних. Йде, і під пахвами несе ці два кавуни. І раптом захотілося йому неодмінно сісти в автобус. А автобус вже стояв на зупинці. І збирався, до речі кажучи, через декілька секунд поїхати. Природно, без Кулибякова. Наш герой починає прискорювати крок. Кавуни тримає міцно, і жваво ногами перебирає. Автобус рушає з місця, але двері ще не закрилися.
Розумниця Кулибеков робить відчайдушний ривок. І один кавун, той, що поменше, вислизає у нього з руки. Ти,мабуть, помічав, що, коли трапляється щось надзвичайне, здається, що час гальмується, і все відбувається, як в заповільненій зйомці. Так от, кавун вислизає з руки, повільно підлітає вгору, а потім падає вниз. Кулибяков героїчно кидається його рятувати. Намагається рукою, що звільнилася, упіймати кавун, що падає, але ловить повітря. І у цей момент, як назло, і другий кавун вислизає у нього руки.
Другий кавун з хрускотом розбивається об землю. АКулибяков падає точно на перший кавун. Народ на зупинці стоїть, відкривши роти. І тут Кулибеков робить найоригінальніший вчинок у своєму житті. З почуттям власної гідності, встає, обтрушується, і, ти не повіриш,розкланюється, як в театрі. І, уявляєш собі, перехожі на зупинці зааплодували. Здорово, правда?
ГЕРОЙ: Здорово. Слухай, скажи, будь ласка, а Лєра, як твою смерть перенесла?
ІГОР: А ти, як думаєш?
ГЕРОЙ: Я відразу подумав, що вона могла і не витримати.
ІГОР: Вона витримала. (пауза) Ну що, що там у нас було далі на півдні? Продовжуємо вечір спогадів!
ГЕРОЙ: Ми вже усе згадали.
ІГОР: Ні. Так не годиться. Але там же ще були всякі веселі історії. Про Вушку, наприклад. Як він плавки в морі загубив.
ГЕРОЙ: Я розповім тобі історію про Вушку. Ти її не знаєш. Ми коли додому приїхали, він мені подзвонив, і попросив зустрітися. Я прийшов, а він, з такою кислою посмішкою став вимагати від мене якісь гроші, які я, нібито,у нього позичав.
ІГОР: Але ми скидались всі разом.
ГЕРОЙ: Ось і я йому, про те ж. А Вушка, наш друг Вушка. Веселий хлопець, кисло посміхаючись, почав пести щось про те, в які витрати я його ввів, що покликав поїхати. Якісь дрібні боржки, мало не за морозиво. Це було дуже огидно.
ІГОР: Навіщо ти мені це розповів? Я не хочу цього чути!
ГЕРОЙ: Але це — правда.
ІГОР: Про живих — або добре, або нічого. Ось в чому правда!
Пауза.
ГЕРОЙ: Скажи, що там, після смерті?
ІГОР: Не скажу.
ГЕРОЙ: Відповідай, ти обіцяв.
ІГОР: Там сад.
ГЕРОЙ: Сад?
ГЕРОЙ: Сад? Райський сад, чи що?
ІГОР: Ні. Просто, сад.
ГЕРОЙ: А ще що?
ІГОР: З тебе ще одна історія.
ГЕРОЙ: А ти мені точно розповіси, що там ще є?
ІГОР: Обіцяю.
ГЕРОЙ: Добре. Значить, історія. (замислюється) Це все одно, що, ти мене просиш пожартувати. Складно. Що ж там ще було. Було весело, коли ми з тобою у Будинок Відпочинку їздили. Пам’ятаєш?
ІГОР: Ми ще, пам’ятаю, Верєвкина тоді з собою узяли.
ГЕРОЙ: Але ти тоді був вже іншим. Піднявся. Став гроші великі заробляти.
ІГОР: Тоді ще не дуже великі.
ГЕРОЙ: Все одно, щось в наших з тобою стосунках змінилося.
ІГОР: Що, конкретно?
ГЕРОЙ: Не знаю. Може, ти став розмовляти зі мною по-іншому. Трохи зверхньо.
ІГОР: Це неправда.
ГЕРОЙ: Ти став скрізь платити за мене.
ІГОР: Перестань, це нічого не змінило. У мене з’явилися гроші. Ну і що? Ти був студентом, я заробляв. У тебе б гроші завелися, ти б мене пригощав. Хіба не так?
ГЕРОЙ: Все одно, я про себе можу сказати, якось автоматично, я став перед тобою трішечки підлабузнюватися.
ІГОР: Дурниці говориш.
ГЕРОЙ: Гаразд, проїхали, як ти кажеш.
ІГОР: Коротше. Ми тоді зібралися у Будинок Відпочинку.
ГЕРОЙ: На машині, яку ти тільки що купив.
ІГОР: Ми двадцяти метрів не встигли від’їхати від твого будинку, як нас зупинив Даішник.
ГЕРОЙ: Чудовий Даішник. Рідкісний екземпляр.
ІГОР: що Охороняється державою.

Друзі переносяться у той час. Герой починає грати Даішника. Ігор залишається сам собою.

ГЕРОЙ: (в образі Даішника, козиряє) Сержант Суслов. Ваші документи.
ІГОР: Будь ласка. (Герой приймає документи у Ігоря,дивиться в них, уважно, ворушить губами, пауза) Ви їх вверх ногами тримаєте.
ГЕРОЙ: А, так. (перевертаючи документи) Це я спеціально.
ІГОР: Я так і зрозумів.
ГЕРОЙ: Як настрій, товаришу водій?
ІГОР: Спасибі, нормальний.
ГЕРОЙ: Зброя, наркотики?
ІГОР: Та я і слів таких не знаю.
ГЕРОЙ: Не зрозумів?
ІГОР: Немає, цієї гидоти ,немає.
ГЕРОЙ: Що веземо?
ІГОР: Горілку і м’ясо для шашликів.
ГЕРОЙ: Навіщо?
ІГОР: Горілкою поливатимемо город, а м’ясо розвішуватимемо на деревах.
ГЕРОЙ: Не поняв?
ІГОР: Товаришу сержант, ми з друзями їдемо за місто,відпочивати. Як ви думаєте, що ми робитимемо там з горілкою?
ГЕРОЙ: П’яні?
ІГОР: Якщо водій вимовляє слово «горілка», це не означає,що він п’яний. Так само, хочу сказати, що аптечка,вогнегасник, і знак аварійної зупинки у мене у повному порядку. А у мене самого ідеально чисті руки і шия. Можу показати.
ГЕРОЙ: А ось я візьму зараз твої права, і в річку викину.
ІГОР: За що, товаришу сержант?
ГЕРОЙ: А тому що у мене влада є. А у тебе немає.
ІГОР: Скільки?
ГЕРОЙ: Я, звичайно, гроші люблю. Але мені нотації читати більше подобається. Швидкість, значить, перевищуєте. Створюєте аварійну ситуацію.
ІГОР: Ми їхали повільно і сумно. Товаришу сержанте, пізно вже. Відпустіть. Ми у Будинок Відпочинку вселитися не встигнемо.
ГЕРОЙ: Та навіщо вам в цей Будинок? Алкоголізм,розпуста і депресія після того. Відгадайте краще, хлопці,загадку.
ІГОР: Товаришу сержант, я вас не розумію.
ГЕРОЙ: Відгадаєте, віддам права.
ІГОР: Товаришу сержант, ви про що, взагалі, говорите?!
ГЕРОЙ: А, не відгадаєте, з річки їх діставатимете.
ІГОР: Товаришу сержант, ви що, жартуєте? (замість відповіді, Даішник простягає руку з документами вперед,готуючись розтискати пальці) Добре. Загадуйте.
ГЕРОЙ: Сирим не їдять, а вареним викидають. Що це?
ІГОР: Сирим не їдять, а вареним викидають? Курка.
ГЕРОЙ: Э, ні.
ІГОР: Почекайте, почекайте. Друга спроба. Це… Це… Цибуля.
ГЕРОЙ: Його що, сирим не їдять, чи що?
ІГОР: Стоп, не кидайте! Ще одна спроба. Остання, прошу. Це… Господи, що ж це таке? Це… Лавровий лист!!
ГЕРОЙ: Правильно! Молодець! Його і сирим не їдять, і вареним викидають. Тримай права. Можете їхати. Так,і до речі, ви, між іншим, по зустрічній їхали.

Даішник, віддає честь, потім, махнувши палицею, йде. Тут же повертається, ставши назад Героєм.

ІГОР: Веселий даішник, я його часто згадую.
ГЕРОЙ: Перестань. Ненормальна людина із жезлом, що втратив розум, від великої кількості вихлопних газів. Але на цьому наші пригоди не закінчилися. Згадай той Будинок Відпочинку.
ІГОР: Так, це було вкрай дивне місце.
ГЕРОЙ: Не знаю, з чого ти це узяв. Звичайна діра. Сосновий ліс. Іржава вода.
ІГОР: Ні, як тільки ми туди в’їхали, у мене відразу виникло тривожне передчуття.
ГЕРОЙ: Ти так зараз думаєш, тому що тобі там морду начистили.
ІГОР: Це дуже образливо, коли дають в морду ні за що.
ГЕРОЙ: Та вже, приємного мало.
ІГОР: найсмішніше, що я цей епізод пам’ятаю дуже смутно. Але образливо було жахливо. Я ось зараз думаю, чому я досі згадую цього сільського ідіота?! Він же про мене, напевно, забув того ж вечора . Може, я занадто чутливий?
ГЕРОЙ: Ні. Чутлива людина, я думаю, заплакала б.

Ми переносимося у той час. Починає звучати гучна дискотечна музика. Ігор стоїть , шатаючись, він сильно п’яний. Голова його впала на груди. Він ледве тримається на ногах. До Ігоря наближається Герой. Він грає похмурого і агресивного Сільського Хлопця.

ГЕРОЙ: Ей. (Ігор не реагує) Ей.

Герой трясе Ігоря. Ігор піднімає голову.
Якому
ІГОР: (широко посміхаючись) А, привіт.
ГЕРОЙ: Ти звідки?
ІГОР: В сенсі?
ГЕРОЙ: Відпочивальник?
ІГОР: Ага.
ГЕРОЙ: А що тут робиш?
ІГОР: Відпочиваю.
ГЕРОЙ: У нас, взагалі-то, з директором договір, щоб відпочиваючих не бити.
ІГОР: Суперовий договір.
ГЕРОЙ: Але якщо відпочивальник борзіє, ми робимо виключення.
ІГОР: Я не буду борзіти.
ГЕРОЙ: Точно?
ІГОР: Точно.
ГЕРОЙ: Тоді, гаразд.

Сільський Хлопець йде, але через секунду повертається.

ГЕРОЙ: (він же Сільський Хлопець) А закурити тебе не буде?
ІГОР: Будь ласка.
Ігор витягує з кишені пачку сигарет і простягає її Герою.
ГЕРОЙ: (агресивно) Ти чого мені з ментолом даєш? Ти мене чого, за бабу держиш?!
ІГОР: Ні, що ти, вибач. Ось. У мене ще одна пачка є. Бери усю. Це інші. Нормальні.
ГЕРОЙ: (забираючи другу пачку) А я думав, ти мене за бабу держиш.
ІГОР: Ти помиляєшся. Я б ніколи не подумав тримати тебе за бабу. Ніколи.
ГЕРОЙ: Це добре. Давай знайомитися, чи що?
ІГОР: Давай. Ігор.
ГЕРОЙ: Микола. Друзі Коляном звуть.
ІГОР: Дуже приємно.

Тиснуть один одному руки.

ГЕРОЙ: Подобається тобі у нас?
ІГОР: Дуже.
ГЕРОЙ: Так. У нас повітря хороше.
ІГОР: І природа дуже хороша.
ГЕРОЙ: (агресивно) Я не зрозумів, тобі що повітря наше не подобається!? Га?!
ІГОР: Що ти, що ти, Колян. У вас дуже хороше повітря. Хоч тут і накурено, я ось вдихаю зараз, і отримую величезне задоволення.
ГЕРОЙ: А може тобі народ місцевий не подобається?!
ІГОР: Як він може, не подобається, сам подумай. Народ у вас чудовий. Навіть бармен ваш, який випадково двічі підряд облив мене кетчупом. Навіть він викликає у мене непідробну повагу.
ГЕРОЙ: Точно?
ІГОР: Чесне слово.
ГЕРОЙ: Гаразд, давай п’ять. Ти нормальний пацан. Позитивний.
ІГОР: Спасибі.

Хлопець міцно тисне руку Ігоря, і йде. Тут же повертається і б’є Ігоря по обличчю. Ігор падає.

ІГОР: За що?
ГЕРОЙ: Не люблю позитивних.

(Сільський Хлопець обертається і йде. Ігор піднімається з підлоги. Герой повертається, ставши самим собою)
Герой: Дуже боляче було?
ІГОР: Образливо, говорю ж тобі. Ні за що, ні про що, отримати по обличчю. Що може бути підліше за це? І ще вас нікого поруч не було.
ГЕРОЙ: Я тобі давно хотів сказати одну річ. Знаєш, коли тебе ударили, я усе це бачив.
ІГОР: Ні.
ГЕРОЙ: Так. Я недалеко стояв. За стійкою. Я був поруч, і все бачив. І не пішов за тебе заступитися. Тому що я злякався.
ІГОР: Не драматизуй. Ти ж потім прийшов.
ГЕРОЙ: Так, я з’явився через п’ятнадцять хвилин,зробивши вигляд, що я п’яний в мотлох. Але я не був п’яним зовсім. Я злякався, розумієш! Я за себе злякався!!
ІГОР: Ну і що? Я б теж злякався. Тому що цих сільських дундуків там цілий натовп був. І нічого на мене кричати!
ГЕРОЙ: Вибач. Правда, пробач.
ІГОР: Дурниця. Зате згадай, як ми потім здорово в номері посиділи.

Друзі переносяться у той час. Темніє. Вони сідають. Герой бере в руки гітару. Починає тихо перебирати струни.
ГЕРОЙ: Болить.
ІГОР: (торкаючись до ока) Коли чіпаю, болить.
ГЕРОЙ: А ти не чіпай.
ІГОР: Зіграй що-небудь.
ГЕРОЙ: Що тобі зіграти? Кожному настрою відповідає своя музика. Зазвичай людина хоче послухати ту, або іншу пісню не просто так. Він бажає, щоб вона тримала його в настрої, в якому він зараз знаходиться, або ж хоче,щоб пісня сприяла зміні настрою.
ІГОР: Ось. Це те, що потрібно. Я хочу різку, кардинальну зміну настрою.
ГЕРОЙ: З якого на яке?
ІГОР: Зараз у мене сильне сп’яніння.
ГЕРОЙ: Сп’яніння — це діагноз.
ІГОР: Не перебивай. Зараз у мене сп’яніння змішане з жахливою образою на весь світ. А хочу я легкий, радісний настрій людини, у якої немає тяжкості на душі і на серці.
ГЕРОЙ: Це буде нелегко влаштувати.
ІГОР: Я заплачу.
ГЕРОЙ: Ні в цьому справа. Тут треба точно, математично точно підібрати пісню. Будь-яка тут не підійде. Один невірно узятий акорд, і тебе вже ніщо не врятує.
ІГОР: Так я не хочу.
ГЕРОЙ: Ніхто не хоче. Спершу виберемо музичний напрям. Вважаю, нам обом абсолютно ясно, що це не має бути бардівська пісня.
ІГОР: І туристична.
ГЕРОЙ: Це одне і те ж.
ІГОР: За такі слова старий пропалений турист убив би тебе кілочком від намету.
ГЕРОЙ: Так. Вони досить агресивні ці туристи. Зате, як тільки вони почують звуки туристичної пісні, вони завмирають на місці.
ІГОР І ГЕРОЙ : (співають хором, сильно гугнявлячи) Як здорово, що усі ми тут сьогодні зібралися…

Лунає гучний стук в стіну.

ІГОР: Що це?
ГЕРОЙ: У нас є сусід, який теж терпіти не може туристичні пісні.
ІГОР: Напевно, свого часу, туристи чимось йому насолили.
ГЕРОЙ: Консерви «Сніданок туриста». Ймовірно, свого часу він сильно ними отруївся.
ІГОР: А може, йому припаде до душі народна пісня?
ІГОР І ГЕРОЙ : (різко і голосно починають співати хором)Степ, та степ кругом…

Стук в стіну повторюється. Тепер стукають ще голосніше, і наполегливіше.
ІГОР: Так. Народні йому теж не подобаються. Мені,втім, теж, важко виносити їх з перепою.
ГЕРОЙ: Це сумно, але потрібно щось робити. Вас обох треба рятувати. Я знаю одно спосіб.
ІГОР: Якщо це те, про що я думаю, краще не потрібно.
ГЕРОЙ: (не слухаючи Ігоря, гучно оголошує) Увага! Увага!По численних заявках відпочивальників. Співак, якого забути неможливо, а якщо і забудеш, тобі обов’язково хто-небудь нагадає. Кращий голос, і кращий апетит минулого століття! Найбільший з усіх, хто коли-небудь робив ось так… (обертає стегнами) Элвис Бибабалулович Преслі!! І його пісня під назвою «Будинок Відпочинку, де розбиваються серця і фізіономії» в перекладі нарозмовний англійський «Heartbreak Hotel»!

Герой, підіграваючи собі на гітарі, починає співати «Well,since my baby left me, I found a new place to dwell. It’s downat the end of lonely street at Heartbreak Hotel… і т. д». Йому починає підспівувати Ігор. Потім справжній Элвис Преслі взаписі. А сусід стукає в стіну, в якийсь момент, навіть починаючи потрапляти в ритм пісні. Пісня закінчується.Друзі повертаються у наш час.

ГЕРОЙ: Можна я тобі одне питання поставлю?
ІГОР: Валяй.
ГЕРОЙ: А ти тоді вже спробував?
ІГОР: Ні, друже мій. Наркотики я спробував пізніше. І називай, будь ласка, речі своїми іменами.
ГЕРОЙ: А що там, після смерті, крім саду?
ІГОР: Слухай, ти заспокоїшся? Можеш зрозуміти, що мені зараз про життя поговорити хочеться.
ГЕРОЙ: Там є сад. Що ще?
ІГОР: Будинок. Ще там є будинок.
ГЕРОЙ: Який будинок?
ІГОР: Дерев’яний.
ГЕРОЙ: Сад. Будинок дерев’яний… Це що, дача якась?
ІГОР: Слухай, ну скажи навіщо ти мене дістаєш, «що там», та, «що там»?! Ти ж сам про все прекрасно дізнаєшся, рано чи пізно! Невже тобі недостатньо того, що зараз у тебе є?
ГЕРОЙ: Якщо я їду кудись на автобусі, мені, безумовно,цікаво, витріщатися у вікно, спостерігати там різні чудові краєвиди. Але набагато цікавіше, все-таки, що там, на кінцевій зупинці, там, куди ти у результаті повинен приїхати.
ІГОР: (підвищивши тон) Я сказав тобі, там є будинок!
ГЕРОЙ: Чого ти на мене кричиш?
ІГОР: Вибач. Зірвався.
ГЕРОЙ: Нічого. Буває.
ІГОР: Ти пам’ятаєш, як ми познайомилися?
ГЕРОЙ: Смутно.
ІГОР: Ти вів себе огидно.
ГЕРОЙ: Звичайно, ти ж був на два роки меншим за мене.
ІГОР: Всього на два роки.
ГЕРОЙ: Не скажи. Тоді ця різниця була дуже істотною. Це була справжня прірва.

Ми, разом з друзями, переносимося у той час. Чується дзвінок на зміну. Гул дитячих голосів. Герой і Ігор грають школярів. Герой стоїть руки у боки, Ігор з целофановим пакетом жваво пробігає повз нього.
ГЕРОЙ: Стояти. (Ігор покірно зупиняється) Клас?
ІГОР: П’ятий.
ГЕРОЙ: Гроші?
ІГОР: Немає.
ГЕРОЙ: В пакеті?
ІГОР: Одяг на фіз.-ру.
ГЕРОЙ: Покажи. (Ігор покірно показує, відкривши пакет) У кишенях?
ІГОР: Теж немає, чесне слово.
ГЕРОЙ: Вільний.

Ігор йде, але потім повертається.

ІГОР: Пробачте…
ГЕРОЙ: Чого тобі?
ІГОР: Я вас упізнав.
ГЕРОЙ: І що тепер?
ІГОР: Ви у нас в групі шкільній співаєте.
ГЕРОЙ: Йди звідси, поки я тебе по стінці не розмазав!
ІГОР: Не бийтеся, будь ласка, я просто хочу сказати, що я ваш шанувальник. Я був, коли ви в спортзалі виступали. Дуже було здорово.
ГЕРОЙ: Вали звідси.
ІГОР: А чому ви «Блек Дог» не заспівали? Це ж ваш коронний номер.
ГЕРОЙ: Не твоя справа. Провалюй.
ІГОР: Ви знаєте, я теж на гітарі вчуся грати. Ви б не могли мені підказати, сіль мажор на якому ладу береться?
ГЕРОЙ: (хватаючи Ігоря за грудки) Ти відстанеш від мене коли-небудь, маленька потвора!
ІГОР: Ну, якщо ви не знаєте, на якому ладу береться «соль мажор», то я відстану.
ГЕРОЙ: (відпускаючи Ігоря) Хто це не знає?! Я все знаю. На третьому ладу «соль мажор» потрібно брати.
ІГОР: Спасибі велике. А можна з вами дружити?
ГЕРОЙ: Ти мене нижче на дві голови. Який мені з твоєї дружби толк?
ІГОР: А толк, я вам скажу, є. Я знаю, як можна красти їжу зі шкільної їдальні.
ГЕРОЙ: Це усі знають.
ІГОР: Я знаю спосіб, щоб ніколи не попадатися.
ГЕРОЙ: Ну.

Ігор, у відповідь, простягає Героєві руку. Герой нехотя тисне її.

ІГОР: Треба її брати, поки лотки з першого поверху до їдальні по сходах піднімають. Ваш клас увесь час тітці Валі допомагає. Так от, одна людина лоток несе, а інша з нього все, що потрібно, на ходу, витягує. Пиріжки,котлети, все, що завгодно.
ГЕРОЙ: Непогано. Сам придумав?
ІГОР: Сам. А можна хоч раз на вашій репетиції посидіти?
ГЕРОЙ: Ще чого.
ІГОР: Ну, будь ласка.
ГЕРОЙ: Ні, я сказав!
ІГОР: Добре. Але ми ж тепер друзі, так?
ГЕРОЙ: (поблажливо) Так. Зганяй за сигаретами.
ІГОР: Але у мене грошей немає.
ГЕРОЙ: З грошима кожен дурень може.
ІГОР: Добре. Я постараюся.
ГЕРОЙ: Почекай. А «Блек Дог» я тоді не став співати, бо слова забув «Хей-хей» пам’ятаю, а далі, як пилою відрізало. Чого стоїш? Біжи. Мені з фільтром.
ІГОР: Ага. (Втікає, і тут же повертається, вже нікого неграючи) Так, тоді ти був мерзенним типом.
ГЕРОЙ: Та у нас увесь клас був, як на підбір. Добрі однокласнички. Могли закльовувати кого завгодно. У нас панували вовчі закони.
ІГОР: Мені пам’ятається, і з тебе теж однокласники знущалися.
ГЕРОЙ: Навіщо ти це зараз сказав? Щоб у мене у середині сколихнулася хвиля неприємних спогадів?
ІГОР: Я не хотів тебе скривдити. Я хотів тобі поспівчувати.
ГЕРОЙ: Спасибі велике.
ІГОР: Вибач.
ГЕРОЙ: Проїхали.
ІГОР: А у вас в класі, пам’ятаю, дівиці були, як на підбір. Як вони зараз?
ГЕРОЙ: Я їх усіх майже побачив на день народженні у Йоржистої. І подумав, Господи, які ж вони усі старі. А я ж майже в кожну з них був колись закоханий. Як я був закоханий в Міркину. Це була поема. Я додому йшов із звернутою шиєю, тому що усі шість уроків підряд,повернувши голову, дивився тільки на неї. Я дзвонив їй і дихав в трубку. Вона говорила: передзвоніть, будь ласка,вас не чутно. Я передзвонював, і знову дихав. Я ходив за нею по п’ятах. А вона тільки лукаво посміхалася. У неї передні зубки трохи виступали.
ІГОР: Правда? А я і не помічав.
ГЕРОЙ: Так. Зовсім небагато. Але це робило її посмішку неповторною. Одного разу, на дні народження у Соні, я зміг з нею порозумітися. Ні. Спочатку я танцював з нею повільний танець. А увесь час кудись втікала, а потім поверталася, а потім знову втікала. А я страшно мучився. Але, у результаті, мені, все-таки, вдалося відвести її в темний коридор. Вона встала спиною до стіни. Я розташувався навпроти. Я люблю тебе, говорю їй. А вонатільки очима блищить. Тоді я попросив дозволу, провести її до будинку. І тоді, знаєш, що вона мені відповіла?
Вона зробила дуже серйозне обличчя, і говорить: пробач мене, але я люблю іншого. Це в п’ятому-то класі вона любить іншого! Ось вона уся жіноча підлість! Ні, там було весело, на дні народження. Але я здивувався, як же усі змінилися. Пройшло так не багато часу, а переді мною,замість однокласників, дядьки з животиками і тітки із золотими сережками. А у моєї Міркиної навіть зуби стали рівні. Виправила, або нові вставила. Не знаю. Але ніякої чарівності не залишилася. (без паузи) Слухай,скажи мені, нарешті, що нас там чекає?
ІГОР: Не муч мене.
ГЕРОЙ: Я хочу знати. Будинок, сад. Я не розумію, що це означає. Що там є? Що там?!
ІГОР: Там тільки що пройшов дощ.
ГЕРОЙ: Знаєш, з тобою стало так складно говорити.
ІГОР: З тобою теж.
ГЕРОЙ: А пам’ятаєш, як ми їздили грати в пейнт бол?
ІГОР: Я тоді виграв.
ГЕРОЙ: Вас, молода людина, пам’ять підводить, або як?

Герої переносяться у той час. Вони беруть в одну руку рушницю, а віншу каску. Встають один навпроти одного.

ІГОР: Для тих, хто не знає правил цієї гри, повідомляю, в це відділення засипаються кульки з фарбою….
ГЕРОЙ: (перебиває Ігоря) Ти знаєш, ти не величайся. Я в армії неодноразово стріляв.
ІГОР: Сигарети?
ГЕРОЙ: Молодець. П’ять балів.
ІГОР: Коротше кажучи, кульки з фарбою кривавого кольору засипаються сюди. Ділимося на дві команди, і стріляємо один в одного до посиніння. Попереджаю,попадання кульки болюче.
ГЕРОЙ: Це ти до чого сказав?
ІГОР: Щоб ти не розридався, коли я в тебе попаду.
ГЕРОЙ: Ти схибиш.
ІГОР: І це говорить людина, яка попіл не може нормально в попільничку струсити.
ГЕРОЙ: Я з тридцяти метрів можу вистрілити і потрапити в сірникову коробку.

Герой гордо надіває шолом.

ІГОР: Якщо ця коробка буде розміром з автобусну зупинку. (Герой щось бубонить в шоломі, але що, розібрати неможливо) Дотепні відповіді прошу подавати в робочий час і письмово.

Герой під маскою страшно гарчить, і кидається убік. Там з рушницею він залягає. Ігор теж жваво надіває каску і залягає з рушницею на іншому кінці сцени. Друзі,стріляючи один в одного, перебігають з місця на місце. Нарешті, ховаючись по обидві сторони одного і того ж укриття, вони наближаються один до одного. Герой і Ігор різко вистрибують із-за укриття і застигають на місці,уткнувши дула рушниць один в одного. Герой і Ігор кричать під масками. Слів не розібрати.

ІГОР: (знімаючи каску, але не опускаючи рушницю)Здавайся.
ГЕРОЙ: (знімаючи каску, але не опускаючи рушницю) Сам здавайся.
ІГОР: Ти не розумієш. Я зараз вистрілю.
ГЕРОЙ: Думаєш, тобі це зійде з рук?
ІГОР: Зрозумій, впритул, це дуже боляче.
ГЕРОЙ: У тебе зараз і буде чудова можливість в цьому переконатися.
ІГОР: Добре. Давай домовимося так. По команді, ми обоє опускаємо рушниці і розбігаємося в різні боки. Хороший план?
ГЕРОЙ: Мені подобається. Командуй.
ІГОР: Приготувалися! Поїхали! (Герой і Ігор залишаються стояти на місцях, уткнувши дула рушниць один в одного) Я так і знав, що ти нікуди не побіжиш. Ти що ж, хотів вистрілити мені в спину, коли я побіжу?
ГЕРОЙ: Ні. Це ти так хотів зробити.
ІГОР: Добре. Якщо ти такий підлий, давай так стояти.

Пауза. Ігор і Герой стоять, уткнувши один в одного рушниці.

ГЕРОЙ: Ні. Так стояти — нудно.
ІГОР: А що робити, якщо ми не хочемо стояти і бігти одночасно. Давай одночасно вистрілимо.
ГЕРОЙ: Боляче буде.
ІГОР: В житті, між іншим, повно цієї гидоти: болю,зради, підлості. Найближчі люди можуть, несподівано,підставити ногу, і ще підкласти що-небудь бите і гостре на місце твого падіння. Але ми ж з тобою не такі, погодься. Ми кращі і чистіші. Так що, розумніше буде нам все-таки домовитися. Давай так… (Несподівано Герой стріляє в Ігоря. Ігор видає крик, і теж стріляє в Героя. Обоє падають. Лежать без руху. Нарешті подають ознаки життя.)Негідник. Ти вистрілив без команди.
ГЕРОЙ: Неправда. Ти сказав «давай». Я подумав, що це команда.
ІГОР: Підступний негідник. Я помираю.
ГЕРОЙ: А ти чому вистрілив?
ІГОР: А що мені залишалося робити?
ГЕРОЙ: Зрозуміло. (підводячись) Йти можеш?
ІГОР: Дивлячись куди.
ГЕРОЙ: Я знаю одного хорошого лікаря. Він тут поблизу. За дивним збігом обставин цей лікар працює барменом.
ІГОР: Як цікаво.
ГЕРОЙ: Ще б пак. І лікує цей доктор виключно алкоголевмісними напоями.
ІГОР: І що, когось вже вилікував?
ГЕРОЙ: Не те слово! Він врятував мільйони!
ІГОР: (піднімаючись) Пішли до нього скоріш! Мені треба терміново прийняти ліки.
ГЕРОЙ: (стогне) Ти не можеш кинути друга. (Ігор допомагає Героєві піднятися) Сподіваюся, ліків вистачить на усіх. (Друзі, спираючись, один на одного, йдуть. І тут же повертаються).Так, відмінна гра вийшла. Але тоді ти був вже далеко від мене.
ІГОР: В сенсі?
ГЕРОЙ: В сенсі дружби. Приятелі-бізнесмени, і я не знаю,хто там ще у тебе з’явився. Якось перестали ми одино дному дзвонити, і все. Здається, відтоді ми не бачилися. Це була наша остання зустріч?
ІГОР: Можливо, передостання.
ГЕРОЙ: Після цього до мене доходили якісь чутки.
ІГОР: Наприклад?
ГЕРОЙ: Що ти з якоюсь…
ІГОР: Шльондрою?
ГЕРОЙ: Так, що вас там Лєрка твоя застала. Наркотики знайшла. Все відкрилося. Скандал був. Але вона тебе не покинула.
ІГОР: Це точно.
ГЕРОЙ: Слухай, навіщо ти з нею так ? Вона ж тебе любила.
ІГОР: Смішний ти . Якби я тоді щось думав. І потім ти не можеш мені нічого говорити. Неначе ти сам своєї не зраджував жодного разу? Що мовчиш?Зраджував?

Пауза.

ГЕРОЙ: Давай про щось інше поговоримо?
ІГОР: Давай. Давно в школу нашу заходив? Б.Б. все п’є?
ГЕРОЙ: П’є. Наш бідний, маленький, кучерявий фізрук з амбіціями Наполеона.
ІГОР: Що у тебе стало з обличчям?
ГЕРОЙ: Я просто завжди засмучуюся, коли до нього заходжу. Сто разів зарікався, в школу більше ні ногою.
ІГОР: Тягне?
ГЕРОЙ: Тягне. (Герой грає сам себе під час того походу в школу. Ігор починає грати фізрука Б.Б. Рухи фізрука поривчасті, як у багатьох сильно п’ючих людей)Здрастуйте, Борис Борисович.
ІГОР: Які люди! Здрастуй, дорогий мій. Не чекав. (Обіймає Героя. Не випускаючи з обіймів) Гроші є? А я збігаю.
ГЕРОЙ: Так, є. Ось.
Герой віддає гроші.
ІГОР: Я миттю.
ГЕРОЙ: Я, взагалі-то, з собою приніс.
ІГОР: Відмінно. Відмінно. Значить, бігти нікуди не потрібно. (Герой віддає пляшку) У, дорога. Дуже дорога! Добре заробляєш?
ГЕРОЙ: Нормально. (Ігор, тим часом, відкрив пляшку) Ні. Яне буду, спасибі.
ІГОР: Чому?
ГЕРОЙ: Не хочу.
ІГОР: Знаю, знаю. Свої інтереси. (швидко випиває один)Ну. Розповідай. Як живеш. Що з роботою. Усі подробиці. Навіть самі незначні.
ГЕРОЙ: Що говорити, ну, я як і раніше працюю…
ІГОР: (перебиває його) Я тут відновив свій старий спектакль. Звичайно, не такий старий, щоб ти його пам’ятав. Я його поставив, коли ваш клас вже школу закінчив. Відновив і показав. Повний спортзал набився. Майже тридцять чоловік. Не брехатиму, але це але це був тріумф. Вибач, вибач. Ти щось говорив. Продовжуй. Я уважно слухаю. Як у тебе з особистим життям? Все по порядку, нічого не упускаючи.
ГЕРОЙ: Я все так само…
ІГОР: (тут же перебиває його) Після прем’єри люди підходили до мене і говорили, Борис Борисович, навіщо ви досі працюєте фізруком? Адже ваше покликання — театр! Пробач, ти щось говорив?
ГЕРОЙ: Нічого особливого.
ІГОР: Ти ж не знаєш, про що цей спектакль. Ідея чудова. Продовження Буратіно. Тобто, що сталося після того, як Буратіно отримав театр.
ГЕРОЙ: І що сталося?
ІГОР: О, це дуже цікаво. П»еро спився. Мальвина стала повією. Цвіркун прокрався. А що стосується Арлекіна, він став вбивцею.
ГЕРОЙ: А ви самі кого там граєте?
ІГОР: Перо.
ГЕРОЙ: Логічно.
ІГОР: Кого-небудь з класу бачиш? Як там наші?
ГЕРОЙ: Бодров спекулює. Ленскій в карти грає. А Карпова взагалі у в’язниці сидить.
ІГОР: Правда, чи що?
ГЕРОЙ: Жартую. Я піду, Борис Борисович.
ІГОР: Куди, ти ж не випив ні ковтка.
ГЕРОЙ: Це нічого, Борис Борисович. Мені, насправді,пора.
ІГОР: Щасливо. Заходь, не пропадай. Ми тебе завжди тут раді бачити.

Спогад закінчується. Ігор стає сам собою.

ГЕРОЙ: Я знаю, чому мене туди тягне. Я хочу все сказати цьому кучерявому виродкові! Все йому пригадати. Як він принижував мене, коли я не міг йому відповісти. Ставив, і перед усім класом брудом поливав. За мене тоді ніхто не міг заступитися. І матері моїй все було по фігу.
ІГОР: Це безглузді, дитячі рахунки. Подивися на себе, ти доросла людина.
ГЕРОЙ: Всякий раз йду в школу, і думаю, я цій тварюці кучерявої усю морду розіб’ю. За те, що він експерименти над нами ставив. І за те, що до дівиць нашим приставав. А приходжу в школу, і бачу, сидить там у своїй комірці,п’яненький, серед брудних баскетбольних м’ячів, і мені його жаль стає.
ІГОР: Це добре. Значить, у тебе ще не все втрачено.
ГЕРОЙ: Думаєш?
ІГОР: Упевнений.
ГЕРОЙ: А що, неможливо було тобі усе це кинути? Злізти з голки?
ІГОР: Знаєш, напевно, у кожного, хто колеться таке оманливе відчуття, що все під контролем. Є навіть правило. Не підвищувати дозу, і тому подібне. І в колі тих, хто колеться, зазвичай ходять чутки, що, нібито, є така людина, легендарна особа, яка сидить на голці багато років, але почуває себе чудово. Правда, людину цю ніхто ніколи не бачив.
ГЕРОЙ: Скажи, стан-то хоч приємний?
ГЕРОЙ: Приємний. Але найприємніше те, що проблеми як би самі собою зникають. На все наплювати. І на близьких людей теж. Без наркотиків жити складніше.
ГЕРОЙ: А у тебе що, були якісь неприємності з роботою?
ІГОР: З чого ти узяв?
ГЕРОЙ: Ти через роботу почав з цієї наркотою?
ІГОР: Я тобі ніколи не говорив, чим я займався, тому що це усе не цікаво. Ми з Верєвкіним починали. Махінації всякі з кредитами. Нерухомістю займалися. Запрацювали,потім втратили усе. Потім знову запрацювали. Нервова робота, звичайно. Але, напевно, я колотися почав нечерез це. Просто цікаво було спробувати. Тепер безглуздо говорити, що я шкодую. Просто не розумію, як так вийшло.
Останню нашу розмову пам’ятаєш?
ІГОР: Погано.
ГЕРОЙ: Я теж.
Друзі беруть телефонні трубки.

ІГОР: (у трубку) Алло. Алло. Хто це?
ГЕРОЙ: (у трубку) Алло, Ігор, привіт. Це я.
ІГОР: Не вірю. Кльово. Як ти?
ГЕРОЙ: Краще за усіх.
ІГОР: Скільки ж ми з тобою не бачилися?
ГЕРОЙ: Роки два. Чи три.
ІГОР: (дме в трубку) Тебе погано чути.
ГЕРОЙ: У мене з телефоном щось. Я чого дзвоню. Я зараз на радіо працюю. Хотів тебе покликати, в програмі одній прийняти участь.
ІГОР: А що робити потрібно?
ГЕРОЙ: Скажи, будь ласка, усі баби — стерви.
ІГОР: Навіщо?
ГЕРОЙ: Ну, скажи-скажи.
ІГОР: Усі баби — стерви.
ГЕРОЙ: Погано. Ще раз, енергійніше.
ІГОР: Усі баби — стерви. Тебе що, хтось з них образив?
ГЕРОЙ: Ти розумієш, я програму роблю, чисто чоловічу.»Гараж» називається. Мужики дзвонять в прямий ефір, і на своє життя скаржаться. Мені треба підстроїти один дзвінок. Для загострення розмови в прямому ефірі. Допоможи , а.
ІГОР: Я б із задоволенням. Але не вийде у мене сказати так про жінок. Я їх люблю, все-таки. Вибач. Тут я тобі не помічник . Тобі артист потрібний. Йому все одно, що говорити. Ти не ображаєшся?
ГЕРОЙ: Та ні. Що ти. Давай зустрінемося.
ІГОР: Давай, звичайно. Де?
ГЕРОЙ: Головне, коли.
ІГОР: Що ти сказав?
ГЕРОЙ: Я говорю, головне, коли.
ІГОР: Алло, не чую.

Ігор дме в трубку.

ГЕРОЙ: Перешкоди. Давай завтра здзвонимося, і домовимся.
ІГОР: Давай. До завтра.
ГЕРОЙ: До завтра. Почекай, Ігор.
ІГОР: Що?
ГЕРОЙ: Ти в порядку?
ІГОР: В повному. А що?
ГЕРОЙ: Нічого. Бувай.
ІГОР: Бувай.

Ігор і Герой кладуть трубки.

ГЕРОЙ: І це була наша остання розмова?
ІГОР: Могли б трохи по довше поговорити.
ГЕРОЙ: Якби знали.
ІГОР: Це точно.

Пауза.

ГЕРОЙ: Можна я запитаю?
ІГОР: Можна.
ГЕРОЙ: Як ти помер?
ІГОР: А ти що, не знаєш? Все просто було, до смішного. Я сидів на кухні. У майці, в трусах. Збирався попити чаю. Я навіть цей чай собі заварив. Але випити не встиг. З серцем стало погано. Воно у мене на той час ледве працювало. І все. Буквально, за хвилину.
ГЕРОЙ: Будинок. Сад. Тільки що пройшов дощ. Що там ще ? Скажи мені. Я хочу знати. Ти скажеш?
ІГОР: Там гойдалки дитячі.
ГЕРОЙ: Які гойдалки?
ІГОР: Криві, жовті, з облізлою фарбою. Мокрі від дощу. Пам’ятаєш ?
ГЕРОЙ: (з посмішкою) Я так і знав. Я так і знав, що ти мене обдуриш. Ти обдурив мене. Ти мене обдурив.
ГЕРОЙ: Ігор, я ненавиджу смерть! Я хочу, щоб вона сама здохла! Ця сволота, щоб загнулася і здохла! Як я відразу не зрозумів. Ти мене ІГОР: Перестань. Я тебе пам’ятаю. І ти мене пам’ятаєш памятаеш памятаеш ехо. обдурив.

Чутно, як падають краплі дощу. Ззаду висвічується сад,контур будинку. І дитячі гойдалки. Як дві букви «П», що стоять поряд. Ігор і Герой сідають на гойдалці. Герої переносяться того дня, коли все у них було добре.

ГЕРОЙ: Слухай, а нас звідси не поженуть?
ІГОР: Не бійся. Тут сусід живе. Мій знайомий. Його немає зараз. І, що важливо, собак його теж.
ГЕРОЙ: А я на мокре сів.
ІГОР: Я теж. Розслабся.
ГЕРОЙ: Дай сигарету.
ІГОР: На. (Герой закурює) Знаєш, я вирішив одружитис.
ГЕРОЙ: Правда, чи що?
ІГОР: Так. З Лерою.
ГЕРОЙ: Молодець.
ІГОР: Вигідний шлюб. У неї батько льотчик, між іншим.
ГЕРОЙ: Коли я служив в армії, літаки пролітали низько-низько. Я виходив зі своєї смердючої, темної фотолабораторії, з цього царства фіксажу і проявника, а над моєю головою пролітав літак. Проходила секунда, друга. І, наздоганяючи літак, над тобою пролітав звук. Величний рев. Красиво?
ІГОР: Красиво.
ГЕРОЙ: Увага.

Герой випускає підряд декілька кілець з диму.

ІГОР: непогано. Слухай, я порадитися хотів. Варто мені все-таки одружується?
ГЕРОЙ: Ти ж сказав, що все вже вирішив.
ІГОР: Мало, що я сказав. Я, все одно, сумніваюсь.
ГЕРОЙ: Ви з нею який рік вже живете.
ІГОР: Третій.
ГЕРОЙ: Тим більше. Як би мій дід зараз виразився, нічого хвостом крутити. Розписалися, і все.
ІГОР: Вона до того ж, ще вагітна.
ГЕРОЙ: О це так так!! І хто буде?
ІГОР: Хлопець. Сашкою назвем так як тебе.
ГЕРОЙ: Тим більше.
ІГОР: Так одружується мені?
ГЕРОЙ: Не те слово!
ІГОР: Нічого мені поради давати з таким діловим видом. Я і сам все давно вирішив. (пауза) Знаєш, мені зараз стало набагато легше.
ГЕРОЙ: Приємно чути.
ІГОР: Не ображайся. Що таке щастя, по-твоєму?
ГЕРОЙ: Щастя — це коли довго хотів чхнути, але не міг, а потім все-таки зміг.
ІГОР: Молодець. Відмінно сказано.
ГЕРОЙ: Спасибі на доброму слові.
ІГОР: А мені, особисто, зараз добре.
ГЕРОЙ: А як добре? Так, щоб «нічого собі», або так, щоб «ну, зовсім добре»?
ІГОР: Зовсім добре.
ГЕРОЙ: Це погано. Зовсім добре буває (показує на небо) тільки там.
ІГОР: Неправда. У мене сьогодні був суперовий день. Я валяв дурня, слухав мою улюблену групу «Кардіган»,прийняв важливе рішення, а ще віддав другу останню сигарету. У мене був щасливий день. Чому людина завжди запам’ятовує які-небудь дурниці. На зразок тієї, що у нього в потрібний момент не вистачає грошей. Усе життя горбатишся. Здається, стільки накопив, до старості досить. А в потрібний момент у тебе не виявляється з собою грошей, щоб купити безглузді тюльпани коханій людині. І потім це тебе мучить.
Я б хотів запам’ятати сьогоднішній чудовий день.
ГЕРОЙ: Ти стаєш сентиментальним. Здається, це та сама старість і є.
ІГОР: Що-що, а до старості ще далеко. І це, до речі, радує.
ГЕРОЙ: Та вже, є час що-небудь таке зробити.
ІГОР: Слава Богу, час ще є.